Mennonite Centre Homepage Title page Introduction Chapter 1, Chapter 2, Chapter 3, Chapter 4, Chapter 5, Chapter 6, Chapter 7, Chapter 8, Chapter 9, Chapter 10, Chapter 11, Chapter 12, Chapter 13, Chapter 14, Chapter 15, Chapter 16, Chapter 17, Chapter 18, Chapter 19
Крим
Розділ 7.
Загальний огляд
Контактувати з Кримом меноніти почали ще у перші роки існування колонії Молочної. Час від часу деякі підприємливі меноніти, такі як Йоганн Корніс, привозили до Криму сільськогосподарські знаряддя та продавали їх з користю для себе. Ще краще меноніти познайомилися з Кримом під час Кримської війни 1853 –1856 років, коли вони надавали транспортні послуги російському війську. Коли меноніти доставляли на фронт продукти харчування та евакуювали поранених до колонії Молочної, вони могли переконатися у родючості та дешевизні кримської землі. Невдовзі після закінчення війни до Криму були відряджені посланці з особливим дорученням – знайти землі, придатні для нових поселень. Уже в середині 1860 років у Криму виникли перші менонітські поселення. Більшість переселенців походили з Молочної, невелика частина – з інших колоній. Крім цього, велику кількість колоністів становили емігранти з Південної Німеччини, а саме з Рейнланд-Пфальца.
Поселення менонітів у Криму відрізнялися від попередньої моделі заснування колоній тим, що землю купувала не община материнського поселення, як було скрізь, а приватні особи. Поселення засновувалися як на приватних, так і на орендованих землях. Декілька новозаснованих сіл були великими, такими як, наприклад, Карасан та Спат (Шпат), але більшість були малими, часом настільки малими, що нагадували хутір, який складався з 4 – 5 садиб. У Криму також з’явилося декілька менонітських землеволодінь, до яких входили цілі села. У 1926 р. в Криму налічувалося до 70 поселень, які були розкидані по півострову. Вони займали площу у 55 000 десятин з населенням близько 5 000 осіб. Оскільки поселення розміщувалися на відстані одне від одного, тут не було окремих менонітських адміністративних органів влади (волосних управ), а менонітські села разом з російськими, татарськими та німецькими належали до місцевих земських управ. Менонітським селом керувала сільська рада (Schulzenbott), на чолі якої стояв обраний голова, так званий шульц (Schulze).
Оскільки більшість переселенців приїхала з колонії Молочної, стиль будинків та характерні риси архітектури були запозичені саме звідти. Житлові будинки найчастіше будувалися перпендикулярно до вулиці, до них примикали стайні та стодоли. Останні розташовувались під кутом у 90 градусів до стодоли. Більшість будинків була збудована з місцевого каменю – черепашнику, названого так, оскільки у його склад входять різноманітні мушлі та панцирі молюсків. Коли згодом було засновано декілька цегельних фабрик, відтоді також почали зводити будинки з цегли. Матеріалом для покриття дахів була в основному черепиця. Спочатку її привозили з Франції, а пізніше почали виготовляти на місці. Деколи адміністративні будівлі вкривали фарбованим металом.
Менонітські поселення у Криму на щастя не були вимушені переживати грабування, вбивства та насильства, що випали на долю інших менонітських колоній Південної Росії в період революційних подій та Громадянської війни. Але і тут все закінчилося встановленням комуністичної влади та експропріацією усієї землі. Більшість кримських менонітів виселили з півострову ще до приходу німців, влітку 1941 р.
Список менонітських поселень у Криму
|
Назва поселення |
Також відоме як / пізніша назва |
Сучасна назва |
|
Аджамбет (1897) |
Аджі-Мамбет/Ачубет |
|
|
Актачи-Бузав (1886) |
Бузав-Актачі |
|
|
Акула |
|
|
|
Алабай |
|
|
|
Алгази-Конрат |
Ольгазе-Камрат |
|
|
Альтенгі |
|
|
|
Андреєвка |
|
|
|
Анненфельд |
Аннафельд |
Аннівка |
|
Аркашин |
|
|
|
Атаршик |
Адерчик/Апаршик |
|
|
Ашая |
|
|
|
Бакшай |
|
|
|
Бакшил (до 1862) |
|
|
|
Бараган (1881) |
|
Вавілове |
|
Барак |
|
|
|
Базул |
Бузул |
|
|
Башлича |
Бузлачик |
Мар’яновка |
|
|
Бек-Башлича |
Мар’янівське |
|
Бек-Болатчи (кінець 1860-х) |
Бек-Булачи/Бекбуслачі |
|
|
Бешаран (1909) |
|
|
|
Біюк-Бузав (1885) |
Бузав |
|
|
Біюк-Кабан |
Кабан |
|
|
Борангар |
|
|
|
Брудерфельд (1861) |
|
|
|
Бубчик |
|
|
|
Бурнак |
|
|
|
Бурнаш |
|
|
|
Василівка |
|
|
|
Візенфельд |
Монай |
|
|
Вібенталь |
Муній/Моній |
|
|
Гоффнунгсберг (1860) |
|
|
|
Гохфельд |
Паша-Чокмак/ Сари Паша-Чокмак |
|
|
Данилівка |
|
Мар’янівка Мар’янівське |
|
Джага-Шейх-Елі (1886) |
Шейх-Елі |
|
|
Джанбор |
|
|
|
Джангара |
|
|
|
Джаркуй |
|
|
|
Джейлай |
|
|
|
Ебенфельд (1880) |
Курт-Ічки |
|
|
Етінгербрунн (1870 – 1877) |
Сарибаш / Сари-Баш |
|
|
Зелена |
|
|
|
Ічки |
|
|
|
Йоганнесру (1860-ті) |
Йоганнесфельд / Токульчак |
|
|
Кадагай (1884) |
Катагай / Кадикой |
|
|
Кангил |
|
|
|
Каракуш |
|
|
|
Карасан (1862) |
|
Ровнойе / Рівне |
|
Кара-Коджа |
Кара-Куджа |
|
|
Касанчи |
|
|
|
Кенегес |
|
|
|
Кият |
|
|
|
Кипчак |
|
|
|
Киргиз |
|
|
|
Кирк |
|
|
|
Китай |
|
|
|
Кульчук |
|
|
|
Кутієвка (1870) |
|
|
|
Люстігсталь (бл. 1900) |
Ішунь |
|
|
Мара |
Море |
|
|
Марієнфельд |
Ялантуш / Ябантуш |
|
|
Менлерчик (1881) |
Менглерчик |
Журавлівка |
|
Монтонай (1885) |
Ельгері / Бузав-Монтонай |
Новоселівське |
|
Нойтеленчі (1877) |
Ново-Теленчі |
|
|
Ной-Ширін |
|
Просторне |
|
Огус – Тобе (1884 – 1885) |
Агус-Тобе |
|
|
Олександерфельд |
Кутюки |
|
|
Сабанчи |
|
|
|
Салгірка |
|
|
|
Сарона (1890) |
|
|
|
Сафронівка |
|
|
|
Секізек |
|
|
|
Семисотка |
|
|
|
Сергіївка |
|
|
|
Шпат (1881) |
|
Гвардійське |
|
Станіславовка |
|
|
|
Теленчі (1870) |
Теленчі-Джурт |
|
|
Теркле Китай |
Тереклі |
|
|
Терекли Шейх Елі |
|
|
|
Токмак |
|
|
|
Токсаба |
|
|
|
Топалівка (бл. 1900) |
|
|
|
Уснаяк |
|
|
|
Фалантуш (поч.1870-х) |
|
|
|
Фернхайм |
|
|
|
Филлипсталь (1860-ті) |
Темір-Булат |
|
|
Францфельд |
Дорт-Куль |
|
|
Чамбулді |
|
|
|
Чече |
|
|
|
Чокмак |
Чикамак |
|
|
Чонграв (1890-ті) |
Чонграв |
Колодязне |
|
Швестерталь (1861) |
Швестердорф |
|
|
Шенук |
|
|
|
Шеннбрун (1895) |
Морей |
Мар’янівка |
|
Ширин |
Альт Ширин |
Нижні Отежкі |
|
Шонталь |
Ішунг Німецький
|
|
|
Шонфельд |
Краснопілля |
|
|
Шоттенру (1876) |
Дюрьмень
|
|
|
Юшун |
Терекі-Ішун |
|
|
Япунджа |
|
|
Анненфельд
Село Анненфельд засноване у 1860 р. групою менонітів з колонії Молочна, яку очолював Якоб Вібе. Вони викупили колишнє татарське село та назвали його Анненфельд. У 1867 р. Якоб Вібе організував релігійну громаду, зібравши прихильників «Малої общини», а вже у 1869 р. змінив свої погляди, залишив «Малу общину» і заснував так звану «Кримську церкву Менонітського братства». У 1874 р. община емігрувала до США. Назва села згодом змінилася на Анновку. До наших днів зберігся один менонітський будинок, хоча його було перебудовано, та він має інший вигляд. Інших слідів менонітського перебування у селі не залишилося.
Карасан
Карасан засновано у 1865 р. Селище було одним з перших за часом заснування та другим за розміром серед інших менонітських поселень у Криму. Подібно до того, як це відбувалось на Молочній, кожна родина у Карасані отримала по 65 десятин землі. Згодом ситуація із розміром земельних наділів змінилася. Деякі фермери додатково придбали землю, що розташовувалась неподалік, і розміри їх землеволодіння інколи збільшились до 800 десятин. Спочатку фермерські садиби будувалися лише по один бік вулиці, але згодом з'явилися будівлі і по інший бік. У центрі села на відкритій площі містилася церква. Село мало два великих колодязі. Потужні насоси, привезені з Великої Британії, подавали воду до кожної приватної садиби та ферми. Житлові будинки були подібними до тих, що існували у колонії Молочній, але відрізнялись більшим розміром. Їх будували з місцевого каменю, а дах вкривали глиняною черепицею. Огорожі, що виходили на вулицю, також будувалися з каменю. Окрім церкви, у селі знаходились невеличка (з двох кімнат) початкова школа, середня та жіноча школи, а також маленька лікарня. У с. Карасан працювали: великий магазин, книгарня, майстерня металевих виробів, крамниця лісоматеріалів (засновником та власником усього був Й. Янцен), а також великий паровий млин на паровій тязі (власники Тярт та Фаст). Цегельня Г. Валля виготовляла цеглу та черепицю для цілої округи. На початку 1930-х років нова влада конфіскувала землю та заснувала колгосп. На початку Другої світової війни усіх менонітів вислали: так закінчилася менонітська історія цього поселення. Сьогодні село має назву Рівне. З тих часів залишилось кілька колишніх менонітських споруд, а на місцевому цвинтарі збереглися старі менонітські нагробки.
1. Споруда Менонітської церкви
Релігійна громада була створена відразу після заснування Карасану. До 1884 р. вона залишалася головною менонітською конгрегацією Криму, а її філії містилися у інших поселеннях. У 1905 р. община налічувала 846 членів. У 1889 р. церковна громада звернулася до Таврійського губернського управління за дозволом на будівництво церкви. Нова церква стала, напевно, найбільшою серед усіх будівель менонітських церков Криму. Будинок вміщав до 1 000 віруючих. Церква була збудована з місцевого черепашнику, а її стіни були оздоблені ліпниною. Будинок стояв паралельно до головної вулиці і заглиблювався у поселення, створюючи таким чином доволі велику міську площу. Із східного боку храму розмістилося декілька додаткових кімнат, в наслідок чого карниз на сході був нижчим за західний. У 1930-ті роки церкву закрили, а будівлю перетворили на клуб. З одного кінця споруди була зроблена добудова незрозумілого призначення. Дах будинку перекрили шифером. У ньому досі міститься клуб.
2. Будинок середньої школи
Середню школу у Карасані було засновано у 1905 р. У тому ж році збудовано і саму школу. Школа знаходилась під контролем громади. За прикладом навчальних закладів колонії Молочна, вона була трирічною. При школі працювала невеличка метеорологічна станція, де учні навчалися стежити за погодою. Будинок збудований з місцевого каменю, стіни вкривала штукатурка із ліпниною. Аттик фасаду та вхідна брама на територію школи були зведені з цегли, дах було вкрито металом.
Якщо більшість будинків мали два стовпи-колони, що позначали в’їзд у двір, огорожа школи мала одні великі ворота, які розмістилися по прямій лінії до центру фасаду будинку. Однак головний вхід до будівлі не знаходився на осі з колонами, як цього слід було очікувати. Натомість двоє вхідних дверей розмістилися у бокових крилах-ризалітах, а на всю довжину фасаду були збудовані сходи з майданчиком. Будинок школи розташовувався на досить великій відстані від церкви. З обох боків школи знаходились приміщення для вчителів. У 1920-х роках школа перейшла під контроль радянської влади. Нещодавно будинок школи було відремонтовано, та у ньому досі вчаться діти. Навіть сьогодні можна побачити автентичні деталі в архітектурі будинку: аттики з парапетами, ліпнину довкола вікон, металевий дах. У деяких місцях збереглася й цегляна огорожа довкола подвір’я.
3. Лікарня
Для надання медичних послуг менонітським поселенцям, що проживали навколо Карасану, у містечку було засновано невеличку лікарню. Посади лікарів також займали меноніти. За розмірами та зовнішнім виглядом споруда лікарні нагадувала великий житловий дім. Лікарня знаходилась за церквою і трохи далі по вулиці від середньої школи. Попри деякі пізніші добудови та заміну покриття даху, будівля досі має багато автентичних рис. Нині дах вкритий шифером. У наші часи будинок не використовується.
4. Кладовище
Знайдено та ідентифіковано наступні нагробки:
• Катаріна Фаст (уроджена Езау)
18 вересня 1834 – 29 жовтня 1910
• Корнеліус Фаст
25 березня 1832 – 13 квітня 1900
… Кліппенштайн
18 лютого … – …
Якоб Раймер
….1812 – 30 квітня 1971
Кіпчак
Село розмістилося приблизно на відстані 5 км на північний захід від Чонграва. То було невеличке поселення, в якому мешкало 5 менонітських сімей. Усі п'ять селянських садиб були розташовані по один бік вулиці. Житло та огорожі були збудовані з місцевого каменю, а потім вкриті штукатуркою. До наших днів збереглося декілька будівель, хоча усі вони були суттєво перебудовані. Досі можна натрапити на залишки кам'яної огорожі довкола садиб.
Менлерчик
Село засноване у 1881 р., коли тут оселилися 8 менонітських родин з колонії Молочна. Лише одна родина переїхала з іншої менонітської колонії у Криму. Селище було розташоване на відстані 6 км на північ від с. Спат (Шпат), і вважалося його дочірнім поселенням. Протягом багатьох років Менлерчик був оточений татарськими селами. На північній околиці села знаходився скіфський курган. Вулиця села була широкою, по обидва її боки розміщувались подвір’я. Недалеко від центру стояла школа, а біля неї – житло вчителя.
Більшість споруд, як і огорожа довкола домів, були зведені з місцевого черепашнику. Село мало свій водогін. Воду качали насосом на кінській силі з великого громадського колодязю, потім подавали до водонапірної вежі, а з неї розподіляли по садибах через підземні труби. Кожна родина мала водопостачання на кухні, у стайні та на подвір’ї. На західній окраїні села містився вітряний млин, а з протилежного кінця, на сході, – кладовище. Село існує у наші дні. Сьогодні воно значно збільшилося за розмірами. Збереглося декілька колишніх менонітських споруд.
Монтoнай
У 1885 р. поселення заснували брати Генріх, Вільгельм, Петер, Якоб та Йоганн Мартенси, які походили з кримського села Сарабаш (Еттінґербрунн). Спочатку вони купили у держави 2 740 десятин землі (сплатили приблизно 19 000карбованців), а в 1910 р. придбали ще 1 200 десятин. Землі були розташовані на відстані приблизно 30 км на північ від м. Євпаторія та 70 км на північний захід від м. Сімферополь. Перші сім років, доки нові власники сплачували за землю, брати мешкали разом у трикімнатному будиночку. Опісля зробили схему-план села з однією вуличкою та 200-метровою резервною територією. На східному боці вулиці містилося три, на західному — дві садиби. Кожне господарство було оточене огорожею з брамами у вигляді двох великих стовпів-колон. Школа та будинок вчителя також розмістилися із західного боку вулиці. Будинок школи використовувався і для богослужінь. Пізніше збудували й вітряний млин. Усі будинки зводили з черепашнику, а потім покривали штукатуркою. У центрі села було викопано глибокий колодязь, воду з якого водогоном постачали до кожного будинку. Оскільки ґрунти були родючими, місцеві мешканці отримували великі врожаї зернових та фруктів. Кожна родина мала по 10 – 12 корів та 15 – 18 коней. Поля, як правило, обробляли за допомогою волів. Члени родини Мартенсів належали до громади, яка пізніше дістала назву Бусайської менонітської церкви. Генріх став пастором тієї церкви у 1893 р., а у 1897 р. набув посади старшини. Більшовики конфіскували маєток у 1921 р. Згодом, після неврожайних років, настав справжній голод. Родини братів Мартенсів виїхали до Москви. У 1930 році родина Вільгельма Мартенса емігрувала до Канади. Решта членів родини була відправлена на заслання. Сьогодні колишній Монтенай є частиною села Новоселівське. До наших часів збереглося кілька автентичних будинків, але вони знаходяться у перебудованому та видозміненому вигляді.
Ной-Ширін
Село засноване на північному сході Криму родинами з колонії Молочної. Деякі з поселенців походили з інших менонітських селищ у Криму. Сьогодні село відоме як Просторе. До наших днів працює колишній млин Гізбрехтів. В цілому від колишніх господарів-менонітів збереглося небагато. На кладовищі не знайдено жодного менонітського надгробка.
1. Млин Абрахама Гізбрехта
У 1893 р., після шлюбу з вдовою Барбарою Франц, Абрахам Гізбрехт переїхав до с. Ной-Ширін, де його жінка мала власну ферму. У 1900 р. вони придбали землю і, таким чином, збільшили розмір свого господарства. Подружжя збудувало паровий млин, який у 1914 році був значно збільшений. Будівля млину була зведена з місцевого черепашнику. Прикрасою стін був традиційний візерунок у вигляді півкіл. Таке оздоблення часто використовували у промисловій архітектурі. Великі арки довкола вікон підкреслювали ширину стін та велич кам’яних глиб, з яких будувалася споруда. Портал млину був прикрашений арочним орнаментом. Той самий мотив знову-таки використовувався у верхній частині стін споруди, у парапеті аттику. Парапет розмістився над арочним порталом будинку і надавав споруді солідного вигляду. У 1950 роках місцева влада хотіла знести млин, але робітники, яким наказали це зробити, відмовилися виконувати завдання, оскільки вважали такий вчинок нечесним та аморальним. Натомість, будівлю було відремонтовано і знову введено у дію. Сьогодні господарем споруди є кооператив, а у млині досі виготовляють борошно. Частково збереглося і навіть досі використовується старе обладнання: стальні валки, що були виготовлені у Німеччині. На зміну паровій тязі прийшла електрика. Неподалік споруди млину розмістилася пекарня, яка належить до того ж кооперативу. Частково збереглася кам'яна огорожа, що колись оточувала всю територію млина. Здається, що металевий дах є автентичним. З обох кінців фасаду розташовані прибудови.
Чонграв
Село Чонграв засноване у 1890 роках менонітами з Блюменфельда. Воно знаходилось на 10 км на південь від Карасану. Це було порівняно невелике селище, але саме у ньому розмістилася єдина в Російській Імперії менонітська школа з вивчення Біблії. Біблійну школу заснували у 1918 р. для підготовки активістів релігійних громад та початкової освіти перспективних проповідників. У 1924 році навчальний заклад було закрито новою владою. Згодом Ії будівлю також було знесено. У Чонграві збереглося кілька інших менонітських будівель.
1. Будинок Герхарда Вінса
Цей будинок розмістився вглибині села, на великій відстані від головної вулиці. Його стіни його були складені з цегли, а потім оштукатурені. До будинку вів критий ґанок з двома декоративними колонами. Вікна фронтону прикрашав особливий орнамент, схожий на візерунок стін Біблійної школи Чонграва. Споруда збереглася у доброму стані. Нині тут розміщується міська адміністрація.
Спат (Шпат)
Селище Спат було засноване у 1881 р., коли група менонітів з різних сіл колонії Молочної придбала у дружини кримського землевласника 5 000 десятин землі за ціною 40 рублів за кожну десятину. Ділянка була розташована неподалік від нової на той час залізничної станції Сарабуз. На ній розташувалися два села: Спат, який пізніше стане найбільшим менонітським поселенням Криму, та невелике селище Менлерчик. План забудівлі Спату мав традиційний характер: через усе село, паралельно до ріки Салгір, проходила центральна вулиця, а по її обидва боки розташовувались садиби мешканців. Окрім головної, у Спаті було три бокові вулиці: перша закінчувалася залізничною станцією, друга вела на кладовище, а третя – до села Менлерчик. Так само, як і у колонії Молочній, будинки розміщувалися переважно перпендикулярно до вулиці, хоча деякі з них стояли й паралельно до неї. Спочатку будівництво велося з місцевого каміння, а пізніше – з цегли.
У Спаті існували дві початкові школи. Головна сільська школа мала просторе двокімнатне приміщення з двома квартирами для вчителів. Другу школу організували для дітей робітників місцевої фабрики. У містечку було відкрито й середню школу, що приймала на навчання й дівчаток, а також знаходилась будівля громади Братської менонітської церкви. До послуг мешканців працювали великий магазин і книгарня, власна пилорама, майстерня по обробці металу, шпагатна фабрика та вітряк. У Спаті розмістилася велика фабрика Й. Лангеманна, що виготовляла сільськогосподарські машини. На ній працювало близько 450 робітників. Також існували два млини на паровій тязі. Один з них належав Лангеманну та Янцену, а інший – Ф.Тевсу. На початку 30 років землю колективізували. Ті меноніти, що мешкали у Спаті до початку Другої світової війни, були вислані до таборів, що стало кінцем історії селища як менонітського поселення. Сьогодні колишній Спат відомий як селище Гвардійське. Тут все ще залишилося кілька менонітських споруд.
1. Споруда середньої школи
Середню школу у с. Спат заснували в 1906 р. Того ж року було закінчене її будівництво. Будівельні матеріали та будівництво були забезпечені та виконані самими членами громади. На території школи також збудували й три будинки для вчителів. Усі споруди були виконані в однаковому стилі. Як школа, так і огорожа з брамою, були збудовані з місцевого каменю. Через великі вікна до приміщення потрапляло багато сонячного світла. Як і в колонії Молочна, навчання у Спатівській середній школі було трикласним. Школою керувала громада. До наших часів будівля школи не збереглася.
2. Фабрика Й. Лангеманна
Фабрику сільськогосподарських машин заснували у 1894 р. Й. Лангеманн та його партнерЧимцов. Після смерті Чимцова Лангеманн став єдиним власником закладу. Він збільшив виробництво, і у 1914 р. на фабриці працювало 450 робітників. Окрім сільськогосподарських машин фабрика випускала й іншу техніку. Продукцію купували не тільки у Криму, але й по всій Росії. До нашого часу збереглося кілька фабричних споруд. Будинки зводили з місцевого черепашнику. За своїм виглядом вони нічим не відрізнялися від інших промислових об’єктів тих часів. Характерною рисою будівлі були великі арочні вікна та скляні стелі-ліхтарі, що пропускали багато денного світла у приміщення цехів фабрики. Зберігся також і будинок управляючого фабрики. За пропорціями та зовнішнім виглядом цей дім, збудований з місцевого каменю, є зразком типового менонітського житла того періоду.