Mennonite Centre Homepage Title page Introduction Chapter 1, Chapter 2, Chapter 3, Chapter 4, Chapter 5, Chapter 6, Chapter 7, Chapter 8, Chapter 9, Chapter 10, Chapter 11, Chapter 12, Chapter 13, Chapter 14, Chapter 15, Chapter 16, Chapter 17, Chapter 18, Chapter 19
Розділ 11
Загальний огляд
Колонія Шонфельд також відома під назвою Бразоль. Вона була заснована в 1868 р., коли 15 родин з колонії Молочної купили землю площею 4 873 десятин. За землі, продані менонітам, їх попередній власник, російський офіцер Дмитрій М. Бразоль, отримав 133 100 срібних карбованців. Д. Бразоль добре знав, що таке менонітська підприємливість. Під час Кримської війни він часто відвідував Молочанські поселення, де мав справи з менонітами. Під час однієї з таких поїздок він розповів, що володіє земельними угіддями на північ від колонії Молочної. Через деякий час меноніти викупили у нього цю землю, що знаходилась в Олександрівському районі Катеринославської губернії, на північ від Молочної (на відстані 50 км) та на схід від Хортиці. Земля була поділена на вузькі ділянки. На цій території також протікала невелика річка Гірка, яка впадала у р. Терса. Через територію колоній проходила дорога, яка начебто перерізала угіддя на півдні колонії. Земельні ділянки фермерів розташовувалися між рікою та дорогою. Оскільки господарства були розташовані в один ланцюг, що протягнувся на 10 км., їх образно назвали «Лінія Бразоля».
Оскільки не усі селяни займалися фермерством, неподалік було засноване село Шонфельд. Пізніше започаткували інше поселення під назвою Розенгоф. В 1869 р. з колонії Молочної прибула ще одна група родин, яка придбала землю південніше та паралельно до так званої «Лінії Бразоля». Оскільки нову землю меноніти купили у власника за прізвищем Хонюк, її назвали «Лінія Хонюка». Через ті землі також протікала річка Солона і проходила дорога. Усі господарства були засновані на приватній землі селян. Згодом прибуло більше переселенців – деякі групами, деякі родинами. Вони засновували нові господарства та села. В 1870 р. переселенці з Пруссії набули землі поселення гуттерів, попередні власники якого емігрували до США.
Колонія Шофельд відрізнялася від інших колоній способом свого заснування. Молочна, як материнська колонія, підтримувала переселенців морально, але не фінансово. Допомоги в організації поселень вона також не надавала. Незвичним було й те, що російська влада в 1873 р. дозволила сформувати власну адміністрацію (волость), яка розмістилася у селі Шонфельд. До юрисдикції волосної адміністрації підпорядковувались тільки землі менонітів. Земельні угіддя росіян, українців, болгар, німців-лютеран та католиків, навіть якщо вони знаходилися поряд з землями менонітів, не підпадали під владу адміністрації. В 1875 та 1879 роках були засновані нові села – Блюменгайм та Кронсберг, а потім виник земельний маєток Айхенталь. В 1885 р. у землевласника Cамійленка було куплено додаткові землі, де було засновано село Шенбрунн.
На відміну від інших колоністів мешканці колонії Шонфельд засновували фермерські господарства виключно на приватній землі. Отже, села цієї колонії не були подібними до інших менонітських сіл. Садиби селян містилися тільки з однієї сторони вулиці, а школа та церква знаходилися або поруч, або по протилежні боки вулиці.
Перші будинки переселенців були збудовані з цегли-сирцю та мали солом’яні стріхи. Конструкція дахів була дерев’яною. Оскільки колонія почала швидко розвиватися та багатіти, перші будівлі були замінені на кращі, з випаленої цегли. Їх вкривали черепицею або металом.. Спосіб влаштування садиби теж дуже відрізнявся від інших колоній. Якщо землі було багато, будинки та інші господарські споруди розташовували досить далеко одне від одного. Якщо ділянка була невеликою, будинки та стайні із стодолами примикали до житла та були розділені з житловою частиною лише невеликою кімнатою, до якої вели залізні двері, що виконували протипожежну функцію. Типовий будинок мав стіни товщиною 45 см. Стайня мала дерев’яну конструкцію, але стіни її також закладалися цеглою. Біля стайні завжди стояла стодола, де хазяї тримали сільськогосподарську техніку. Поруч під відкритим небом знаходилося місце для молотарки. На подвір’ї також знаходились майстерні та невеличкий склад для знарядь праці. Позаду цього комплексу розміщувалась літня кухня, у якій жили наймані робітники. На стріхах усіх цих споруд хазяї зберігали зерно. Інколи підлогу стріхи вкривали шаром цегли. Це був ще один протипожежний засіб. Будинки-стайні стояли, звичайно, на відстані від 50 до 100 м вглибину від вулиці. Будинок оточували квітники та сад, а позаду знаходився город. Хуторяни, що жили далеко від селищ, відводили частину землі у саду під власний цвинтар. Город займав до 2 десятин землі.
Колонія Шонфельд була дуже заможною. На початку переселенці займалися вівчарством, але потім повністю перейшли на вирощування зернових. Земля була такою родючою, що дозволяла успішно культивувати усі можливі культури. Селяни також утримували худобу. Поступово населення колонії збільшилося до 2 000 мешканців, які проживали у восьми селах. Колонія нараховувала 202 приватні фермерські господарства, розташовані на землі площею у 69 259 десятин. Більшість колоністів були вихідцями з Молочної , але деякі з них або походили з Хортиці, або емігрували з Пруссії.
Перша початкова школа у колонії була збудована у «Лінії Бразоля» в 1879 р. Згодом у колонії діяли разом 13 початкових шкіл. В 1909 р. у селі Шонфельд було збудовано середню школу. Менонітська церква у Шонфельді стала філією церкви Ліхтенау–Петерсгаген, що у колонії Молочній, а в 1883 р. тут (у Шонфельді) збудували молитовний будинок. Поступово церковні споруди будувалися у с. Блюменфельд, а також у Розенгофі. 1902 рік у Шенфельді відзначився будівництвом нового адміністративного будинку. Колонія також мала свою промисловість. Так, у Розенгофі діяли дві цегельні, у Шонфельді знаходилась фабрика з виготовлення возів, працювали два олійні преси, кілька цегляних фабрик та деякі інші підприємства. Село Зільберфельд мало перегінний завод (Д. Шрьодера). На станції Софіївка діяла фабрика з виробництва сільськогосподарської техніки (Г. Нойфельда), працювали млини. В 1916 р. ціна земельних угідь на території колонії сягнула 600 карбованців за десятину.
Оскільки мешканці були надзвичайно заможними, а поселення знаходилися недалеко від Гуляйполя, махновської столиці, колонія Шонфельд у роки Громадянської війни постраждала чи не найбільше з усіх менонітських колоній. Найжорстокіша доля спіткала «Лінію Бразоля» та «Лінію Хонюка», а також само село Шонфельд. Махновці замордували 45 колоністів. У деяких місцях колонії мешканці навіть створили загони самооборони. Але в 1919 р. практично всі колоністи покинули Шонфельд та перебралися до Молочної. Декілька родин, що спочатку залишилися, виїхали наступного року. Переселення стало останньою віхою історії менонітської колонії Шонфельд. Мешканці сусідніх селищ розібрали колишні менонітські будинки, використовуючи цеглу для будівництва нових сел. Сьогодні на місці колишньої колонії майже не залишилось слідів менонітського перебування.
Список менонітських поселень колонії Шонфельд
Колонія Шонфельд також відома під назвою Бразоль. Вона була заснована в 1868 р., коли 15 родин з колонії Молочної купили землю площею 4 873 десятин. За землі, продані менонітам, їх попередній власник, російський офіцер Дмитрій М. Бразоль, отримав 133 100 срібних карбованців. Д. Бразоль добре знав, що таке менонітська підприємливість. Під час Кримської війни він часто відвідував Молочанські поселення, де мав справи з менонітами. Під час однієї з таких поїздок він розповів, що володіє земельними угіддями на північ від колонії Молочної. Через деякий час меноніти викупили у нього цю землю, що знаходилась в Олександрівському районі Катеринославської губернії, на північ від Молочної (на відстані 50 км) та на схід від Хортиці. Земля була поділена на вузькі ділянки. На цій території також протікала невелика річка Гірка, яка впадала у р. Терса. Через територію колоній проходила дорога, яка начебто перерізала угіддя на півдні колонії. Земельні ділянки фермерів розташовувалися між рікою та дорогою. Оскільки господарства були розташовані в один ланцюг, що протягнувся на 10 км., їх образно назвали «Лінія Бразоля».
Оскільки не усі селяни займалися фермерством, неподалік було засноване село Шонфельд. Пізніше започаткували інше поселення під назвою Розенгоф. В 1869 р. з колонії Молочної прибула ще одна група родин, яка придбала землю південніше та паралельно до так званої «Лінії Бразоля». Оскільки нову землю меноніти купили у власника за прізвищем Хонюк, її назвали «Лінія Хонюка». Через ті землі також протікала річка Солона і проходила дорога. Усі господарства були засновані на приватній землі селян. Згодом прибуло більше переселенців – деякі групами, деякі родинами. Вони засновували нові господарства та села. В 1870 р. переселенці з Пруссії набули землі поселення гуттерів, попередні власники якого емігрували до США.
Колонія Шофельд відрізнялася від інших колоній способом свого заснування. Молочна, як материнська колонія, підтримувала переселенців морально, але не фінансово. Допомоги в організації поселень вона також не надавала. Незвичним було й те, що російська влада в 1873 р. дозволила сформувати власну адміністрацію (волость), яка розмістилася у селі Шонфельд. До юрисдикції волосної адміністрації підпорядковувались тільки землі менонітів. Земельні угіддя росіян, українців, болгар, німців-лютеран та католиків, навіть якщо вони знаходилися поряд з землями менонітів, не підпадали під владу адміністрації. В 1875 та 1879 роках були засновані нові села – Блюменгайм та Кронсберг, а потім виник земельний маєток Айхенталь. В 1885 р. у землевласника Cамійленка було куплено додаткові землі, де було засновано село Шенбрунн.
На відміну від інших колоністів мешканці колонії Шонфельд засновували фермерські господарства виключно на приватній землі. Отже, села цієї колонії не були подібними до інших менонітських сіл. Садиби селян містилися тільки з однієї сторони вулиці, а школа та церква знаходилися або поруч, або по протилежні боки вулиці.
Перші будинки переселенців були збудовані з цегли-сирцю та мали солом’яні стріхи. Конструкція дахів була дерев’яною. Оскільки колонія почала швидко розвиватися та багатіти, перші будівлі були замінені на кращі, з випаленої цегли. Їх вкривали черепицею або металом.. Спосіб влаштування садиби теж дуже відрізнявся від інших колоній. Якщо землі було багато, будинки та інші господарські споруди розташовували досить далеко одне від одного. Якщо ділянка була невеликою, будинки та стайні із стодолами примикали до житла та були розділені з житловою частиною лише невеликою кімнатою, до якої вели залізні двері, що виконували протипожежну функцію. Типовий будинок мав стіни товщиною 45 см. Стайня мала дерев’яну конструкцію, але стіни її також закладалися цеглою. Біля стайні завжди стояла стодола, де хазяї тримали сільськогосподарську техніку. Поруч під відкритим небом знаходилося місце для молотарки. На подвір’ї також знаходились майстерні та невеличкий склад для знарядь праці. Позаду цього комплексу розміщувалась літня кухня, у якій жили наймані робітники. На стріхах усіх цих споруд хазяї зберігали зерно. Інколи підлогу стріхи вкривали шаром цегли. Це був ще один протипожежний засіб. Будинки-стайні стояли, звичайно, на відстані від 50 до 100 м вглибину від вулиці. Будинок оточували квітники та сад, а позаду знаходився город. Хуторяни, що жили далеко від селищ, відводили частину землі у саду під власний цвинтар. Город займав до 2 десятин землі.
Колонія Шонфельд була дуже заможною. На початку переселенці займалися вівчарством, але потім повністю перейшли на вирощування зернових. Земля була такою родючою, що дозволяла успішно культивувати усі можливі культури. Селяни також утримували худобу. Поступово населення колонії збільшилося до 2 000 мешканців, які проживали у восьми селах. Колонія нараховувала 202 приватні фермерські господарства, розташовані на землі площею у 69 259 десятин. Більшість колоністів були вихідцями з Молочної , але деякі з них або походили з Хортиці, або емігрували з Пруссії.
Перша початкова школа у колонії була збудована у «Лінії Бразоля» в 1879 р. Згодом у колонії діяли разом 13 початкових шкіл. В 1909 р. у селі Шонфельд було збудовано середню школу. Менонітська церква у Шонфельді стала філією церкви Ліхтенау–Петерсгаген, що у колонії Молочній, а в 1883 р. тут (у Шонфельді) збудували молитовний будинок. Поступово церковні споруди будувалися у с. Блюменфельд, а також у Розенгофі. 1902 рік у Шенфельді відзначився будівництвом нового адміністративного будинку. Колонія також мала свою промисловість. Так, у Розенгофі діяли дві цегельні, у Шонфельді знаходилась фабрика з виготовлення возів, працювали два олійні преси, кілька цегляних фабрик та деякі інші підприємства. Село Зільберфельд мало перегінний завод (Д. Шрьодера). На станції Софіївка діяла фабрика з виробництва сільськогосподарської техніки (Г. Нойфельда), працювали млини. В 1916 р. ціна земельних угідь на території колонії сягнула 600 карбованців за десятину.
Оскільки мешканці були надзвичайно заможними, а поселення знаходилися недалеко від Гуляйполя, махновської столиці, колонія Шонфельд у роки Громадянської війни постраждала чи не найбільше з усіх менонітських колоній. Найжорстокіша доля спіткала «Лінію Бразоля» та «Лінію Хонюка», а також само село Шонфельд. Махновці замордували 45 колоністів. У деяких місцях колонії мешканці навіть створили загони самооборони. Але в 1919 р. практично всі колоністи покинули Шонфельд та перебралися до Молочної. Декілька родин, що спочатку залишилися, виїхали наступного року. Переселення стало останньою віхою історії менонітської колонії Шонфельд. Мешканці сусідніх селищ розібрали колишні менонітські будинки, використовуючи цеглу для будівництва нових сел. Сьогодні на місці колишньої колонії майже не залишилось слідів менонітського перебування.
Список менонітських поселень колонії Шонфельд
|
Назва села |
Інша назва |
Сучасна назва |
|
Айхенталь (1875–1879) |
|
|
|
Блюменгайм (бл. 1875) |
Вербівське |
Данилівка |
|
Блюменфельд (1848) |
Загорянське |
|
|
Бразоль (1868) |
|
Заливне |
|
Зільберфельд (близько 1839) |
|
Комсомольське |
|
Кронсберг (1879) |
|
Остапівське |
|
Розенгоф (1868) |
|
Безіменне |
|
Хонюки (1869) |
|
|
|
Шенбрунн (1885) |
|
|
|
Шонфельд (1868) |
Краснопіль |
Барвинівка |
Наступні села, що були засновані переселенцями з Хортицької колонії, певний час вважалися частиною колонії Шонфельд. Їх можна також класифікувати як приватні хутори. Це:
Гохфельд
Нойгохфельд
За пропорціями, розмірами, деталями оздоблення та зовнішнім виглядом більшість будинків у Шонфельді належали до типової менонітської архітектури. Навіть цегла клалася старим фламандським способом – клінкером. Оскільки поселення та хутори у колонії Шонфельд були розкидані по усій території, можливо, збереглося більше менонітських споруд, ніж було віднайдено. Крім того, у місцевості було багато сіл німців-лютеран. Отже, деякі будинки могли належати німцям-колоністам .
На кладовищі села Василівського було віднайдено два нагробки. Вважається, що колись тут знаходилося приватне менонітське господарство.
• Яків Енц
6 квітня 1882 – 24 серпня 1906
• Йоганн Енц
30 вересня 1879 – 15 грудня 1911
Айхенталь
Село Айхенталь засновано між 1875 та 1879 роками менонітами – власниками приватних господарств. Нині не існує.
Блюменгайм
Село було засновано у 1875 р. менонітськими родинами з колонії Молочної. Воно знаходилося вздовж річки Вербової. У селі знаходилася церква-школа, а також 10 фермерських садиб. Загальна площа угідь досягала 1 058 десятин землі. У 1897 р. населення становило 142 особи. Сьогодні село відоме як Данилівка. Тут не збереглося жодного менонітського будинку.
Блюменфельд
Блюменфельд було засновано у 1848 р., коли родина Янценів, вихідців з молочанського поселення Петерсгаген, придбала 375 десятин землі на схід від міста Орєхов. В 1856 р. до них долучилося ще 4 родини. Перші роки історії поселення були складними. Посуха знищувала врожаї та воду в криницях. Згодом становище поселян покращилося. В 1848 р. мешканці Блюменфельда збудували школу, яка була перебудована в 1891 р. Молитовний будинок був зведений в 1891 р. Будівництвом керували К. Янцен та П. Янцен. Громада належала до Шонфельдської Менонітської церкви. В 1897 р. Блюменфельд перейшов під управління Шонфельдської колонії. Упродовж багатьох років тут працював млин-вітряк, який був зруйнований пожежею, а також знаходились дві майстерні з виготовлення цегли. В 1898 р. населення Блюменфельда налічувало 170 осіб. Тут розташовувалось 8 фермерських господарств площею у 2 433 десятини. До наших днів менонітські будівлі не збереглися.
Бразоль
Селище Бразоль було першим осередком колонії Шонфельд, заснованим в 1868 р. Першими жителями були 15 родин, які викупили у Д. М. Бразоля 5 324 десятини землі, сплативши за них по 25 карбованців сріблом за десятину. Земля була заселена приватними господарствами. Угіддя були поділені на паски уздовж ріки Гіркої та берегом тягнулися на 10 км. Ці поселення отримали назву «Лінія Бразоля». Хоча у маєтку Бразоля ще до появи менонітів діяв старий млин, Й. Дік збудував нове, більш досконале борошномельне підприємство. У поселенні також працювала фабрика, що виготовляла віялки, а також кузня з виробництва плугів. Герхард Петерс придбав 12 десятин землі і відкрив у селі Заливне магазин. Більшість ферм було знищено за часів Громадянської війни. Сьогодні земля більшості менонітських ферм належить території селища Заливне. Випробування часом та війнами витримали лише дві менонітські споруди, що донині виокремлюються своїм зовнішнім виглядом.
Зільберфельд
Поселення Зільберфельд було засновано в 1839 р. Це була група приватних фермерських господарств, які містилися неподалік українських селищ Пологи та Гуляйполь. Тут знаходилося три школи та перегінний завод (Д. Шрьодера). В 1898 р. кількість населення налічувала 68 осіб. Нині с. Зільберфельд відоме як селище Комсомольське. Менонітських пам’яток не збереглося.
Кронсберг
Село було засноване в 1879 р. У тому році меноніти з колонії Молочної купили у російського землевласника Гніддена 1 000 десятин землі. У перші роки існування селища маєток колишнього власника використовувався менонітами для школи та інших потреб. Згодом будинок Гніддена розібрали, а будівельний матеріал використали для будівництва школи-церкви. У селі працював млин-вітряк та топчак. В 1898 р. населення становило 54 особи, які жили у 10 садибах на загальній території 1 000 десятин. Теперішня назва села Остапівське, і у ньому не збереглося жодного пам’ятника менонітської культури.
Розенгоф
Розенгоф був не лише селом, але й групою великих приватних землеволодінь з маєтками. Розенгоф знаходився на північному сході від містечка Софіївка (див. розділ 19). Незважаючи на досить далеку відстань від Шонфельду ( 32 км), Розенгоф вважався частиною цієї колонії. Село було засноване в 1868 р., коли Герхард Вінц, власник магазину з Ной-Гальбштадту (колонія Молочна), спільно з Пітером Тіссеном купили землю, заплативши за неї по 30 карбованців за десятину. Само село складалося всього з трьох фермерських господарств з загальною територією угідь розміром 988 десятин. Навколо Розенгофа налічувалося 15 великих приватних землеволодінь, на яких було близько 46 садиб. В 1880 р. мешканці зібрали гроші на будівництво церкви. Громада належала до Шонфельдської менонітської церкви. В 1897 р. населення Розенгофа становило 270 осіб. У Розенгофі та довкола працювало декілька початкових шкіл. Тут також існували дві цегельні (К. Еппа, О. Заватскі) та млин на паровій тязі (О. Діка). До наших днів збереглося лише декілька менонітських будинків.
Хонюки
Селище Хонюки було засновано в 1869 р. групою менонітів з Молочної, які придбали земельні угіддя у шляхтича Хонюка. Земля лежала уздовж берега річки Соленої, і, подібно до «Лінії Бразоля», мала форму витягнутого паска. Тому поселення згодом дістало назву «Лінія Хонюка». В 1892 р. на східній околиці поселення було збудовано школу. Більшість будівель зазнала руйнування у часи Громадянської війни.
Шенбрунн
Село Шенбрунн було засноване в 1885 р., коли шестеро менонітських родин з колонії Молочної придбали у землевласника Cамійленка 540 десятин землі, сплативши за неї по 84 карбованців за десятину. В 1891 р. колоністи збудували школу. В 1912 р. підприємець Й. Берг заснував млин новітньої для того часу конструкції. До сьогодні від менонітського перебування у селі майже нічого не залишилося.
Шонфельд
Шонфельд був заснований в 1868 р. 15 родинами, які не були фермерами. Село знаходилось на південному березі ріки Солена неподалік від того місця, де вона впадала у Терсу. В 1897 р. кількість населення становила 343 мешканці. З 1873 р., коли менонітам було дозволено власне управління колонією, головна контора волості знаходилася у Шонфельді. В 1902 р. волосна адміністрація була розміщена у новозбудованій цегляній будівлі. У селі також знаходилися: Менонітська церква, сільські початкова та середня школи, декілька цегелень (Дрідгера, П. Нойфельда, Д. Матіаса, Гайдебрехта) та кілька інших підприємств, включаючи фабрику з виготовлення возів, ливарню, два олійні преси та млин-топчак. Село обслуговували два магазини – книжковий та промислових товарів. Перед революцією у селі налічувалося 13 фермерських господарств, що знаходились на 781 десятині землі. Сьогодні Шонфельд став частиною села Барвинівка. Нині майже нічого не нагадує про менонітське перебування.
1. Споруда Менонітської церкви
До будівництва цієї церкви (1883 р.) молитовні зібрання відбувалися у приватних будинках. Будівля церкви коштувала громаді 6 000 рублів. Стіни церкви були викладені з цегли гарною декоративною кладкою, а високий спадистий дах мав металеве покриття. Навпроти входу, з довгої стіни знаходилися кафедра та подіум. Церква могла вмістити 300 відвідувачів. Громада церкви відносилася до Менонітської церкви у Ліхтенау – Петерсгагені, що у колонії Молочній. Вже в 1905 р. община нараховувала 276 прихожан. Остання служба у церкві відбулася в 1919 р. Через рік споруда була повністю зруйнована.
2. Будинок середньої школи
Середня школа була заснована в 1907 р. Через рік було збудовано житло для вчителів, яке коштувало громаді у 4 500 карбованців. Житло було розраховано на дві вчительські родини, а між квартирами знаходилися дві класні кімнати, де до того навчали дітей. Згодом меноніти почали зводити й саму школу. Проект будівлі був запозичений у менонітського села Спат, що у Криму. Будинок мав розміри 10,7 на 25,6 м. На першому поверсі розташувались 4 класних кімнати, фізична лабораторія та дві квартири. На підвальному поверсі розмістили систему опалення та квартиру завгоспа школи. Будівельні роботи закінчилися восени 1909 р. та коштували 12 000 карбованців. Будівля справляла велике враження. Її перший поверх був високим бельетажем. Гострий спадистий дах будівлі вкривала черепиця, а обидва кінці даху з боку фасаду були оздоблені чудовими фронтонами. Цегляні стіни (60 см завширшки) були прикрашені гарним декором. У перший рік у школі навчалося 70 учнів та працювало троє вчителів. Спочатку до школи приймали тільки хлопців, але пізніше тут могли навчатись і дівчата. У 1915 р. німецькомовну школу закрила російська влада. Згодом будівля була зруйнована.