Mennonite Centre Homepage Title page Introduction Chapter 1, Chapter 2, Chapter 3, Chapter 4, Chapter 5, Chapter 6, Chapter 7, Chapter 8, Chapter 9, Chapter 10, Chapter 11, Chapter 12, Chapter 13, Chapter 14, Chapter 15, Chapter 16, Chapter 17, Chapter 18, Chapter 19
Колонія Борозенко
Розділ 10
Загальний огляд
Колонія Борозенко заснована в 1865 р. представниками 120 родин – членів церкви «Малої общини» (Kleine Gemeinde). Вихідці з Молочної та інших поселень (таких, як Маркусленд) викупили в українського землевласника Борозенка земельні угіддя площею 6 137 десятин. Земля коштувала 184 110 карбованців. Велику частину угідь релігійна община передала тим господарям, які мали на попередньому місці проживання не дуже добру землю. Решту землі купили та розподілили між собою заможні члени «Малої общини». Нова колонія розмістилася на відстані біля 30 км на північний захід від м. Нікополь Катеринославської губернії. До 1868 р. тут було збудовано 6 поселень, включаючи Штайнбах, Блюменгоф, Гойбуден, Розенфельд та Аннафельд. Колонія Борозенко стала найуспішнішою та найзаможнішою колонією серед усіх, заснованих «Малою общиною». Вона також стала центром найактивнішої діяльності цієї релігійної общини. Головним центром колонії було село Блюменгоф. Тут збудували першу церкву общини, школу та житло для вчителів. Після наступного розколу общини у селі Гойбуден заснували ще одну релігійну общину.
Майже одночасно на ці землі прибули переселенці з колонії Хортиця, які заснували села: Ніколайталь, Фельзенбах, Ебенфельд та Шендорф. Тут виникла дочірня община Хортицької менонітської церкви. Через деякий час вона злилася з Ново-хортицькою релігійною общиною у Баратові. Адміністративним центром громади в 1872 р. стало село Ніколайталь. Пізніше було засновано ще два села: Ейгенгрунд та Гохштадт. В цілому колонія Борозенко мала до 12 000 десятин земельних угідь. Інші три села (Фріденсфельд, Грюнфельд та Ной-Айнлаге (стара назва Маріафельд)), які розташовувались на досить далекій відстані від інших, спочатку територіально належали до колонії. Переважна більшість їх мешканців належали до «Малої общини». Однак у Фріденсфельді також була невелика кількість прихильників Менонітської Братської церкви .
Економічний стан тих поселень був досить непоганий, але в 1874 р. майже всі члени «Малої общини» емігрували до Північної Америки. До групи емігрантів входили 90 родин з Борозенко та 30 сімей з навколишніх сіл. Селяни продали землю фермерам Хортицької колонії, які довго торгувалися щодо ціни і врешті решт купили угіддя за сміхотворно малі гроші – 30 рублів за десятину. Деякі угіддя купили місцеві господарі або німці, лютерани чи католики, які мешкали у сусідніх селах. В 1915 р. кількість населення Борозенко складала 600 осіб. Відвідувачі згадували , що колонія мала багато гарних будинків. Під час Громадянської війни більшість з них була зруйнована, а селяни, особливо у с. Штайнбах та Ебенфельд, потерпали від розбоїв, грабежів та насильства. Лише декілька родин емігрувало у 20-х роках ХХ ст. Більшість менонітів була вислана до Сибіру ще до початку Другої світової війни. Незначна частина мешканців, що залишалась у Борозенко, виїхала з німецькими частинами під час їх відступу в 1943 р.
Список менонітських селищ
Наступні населенні пункти колись вважались частиною колонії Борозенко:
|
Назва поселення |
Інша назва |
Сучасна назва |
|
Аннафельд (1865 – 1867) |
|
не існує |
|
Блюменгоф (1866) |
Олександрівка |
Олександрівка |
|
Гойбуден (1865) |
Мар’їне |
Мар’ївка |
|
Гохштадт (1866) |
Ной-Гохштадт |
Олександропіль |
|
Ніколайталь (1865) |
Новософіївка |
Новософіївка |
|
Розенфельд (1865) |
Катеринівка |
Орджонікідзе |
|
Фельзенбах (1866) |
Маріопіль |
Маринопіль |
|
Штайнбах (1865) |
Кузьмитське |
не існує |
|
Шендорф (1865) |
Ольгине |
Новософіївка |
|
Ебенфельд (1865) |
Ягідне |
Ул’янівка |
|
Ейгенгрунд (1866) |
Ейгенгрюнд / Петрівка |
не існує |
|
Назва поселення |
Інша назва |
Сучасна назва |
|
Гохфельд (1872) |
|
не існує |
|
Грюнфельд (1867) |
Зеленопіль |
Зелене |
|
Ной-Айнлаге (1867) |
Маріафельд/Іванівна |
не існує |
|
Фріденсфельд (1866) |
Миропіль |
Миропіль |
Аннафельд
Село Аннафельд засноване в 1865 – 1867 роках. Першими мешканцями були 8 родин, членів «Малої общини», які прибули на нові землі з Молочанської колонії. Село знаходилось на західному березі ріки Базавлук, на відстані декілька кілометрів на північ від с. Штайнбах. Оскільки село було невеликим за розміром, воно не мало своєї школи, а діти навчались у с. Штайнбах. В 1874 р. мешканці продали свої угіддя німецьким колоністам та виїхали до Північної Америки. З того часу Аннафельд з менонітського села перетворився на німецьке. Сьогодні це поселення більше не існує.
Блюменгоф
В 1866 р. Блюменгоф заснували 30-40 сімей – членів «Малої общини». Поселення розмістилося на північному березі р. Солона і було найбільшим селом колонії. Садиби селян розміщалися по один бік головної вулиці. Деякі господарства знаходились уздовж меншої, перехресної вулиці. Блюменгоф став центром релігійної громади «Малої общини» всієї колонії. Перша і єдина церква цієї релігійної групи у Російській імперії була саме у цьому селі. Це стало істотною подією у житті громади, оскільки до цього церковна община відправляла богослужіння лише у приватних будинках. Церковна споруда також включала школу та житло для викладача. Проект передбачав приєднати школу та житлову частину до церкви, що стояла спереду. Будівля була зведена з випаленої цегли і покрита глиняною черепицею. Урочисте відкриття церкви припало на 10 вересня 1872 р. З того часу громада почала називати себе Блюменгофською общиною. В 1874 р. більшість селян продали свої землі фермерам з колонії Хортиця та емігрували до Північної Америки.
За переписом населення 1897 р. в селі проживало 108 мешканців. Тоді село мало іншу назву – Олександрівка. Тут було збудовано нову церкву та школу. В Олександрівці діяв вітряний млин. Селище постраждало під час жорстоких подій Громадянської війни. В 20-х роках ХХ ст. більшість селян емігрувала. Ті, хто залишився, були або вислані до Сибіру, або покинули село в 1943 р. На сьогоднішній день збереглося лише декілька менонітських споруд. На місцевому кладовищі збереглося кілька менонітських нагробків. Нині село має назву Олександрівка.
1. Кладовище
Знайдено та ідентифіковано такі нагробки:
• Пітер Дік
1 вересня 1858 – …вересня 1904 р.
• Маргарета, донька…
... – …
• Елізабет Регір
1 січня 1892 – 12 травня 1907
У кущах на цвинтарі знайдено ще декілька нагробків, але прочитати написи на них неможливо.
Гойбуден
Село засноване в 1865 р. переселенцями – членами церкви «Малої общини», які прибули з колонії Молочна. Гойбуден розташовувався на західному березі р. Солона. Імовірно, назва села пішла від родючих, багатих на трави земель навкруги села. Гойбуден став другим центром релігійної громади «Малої общини», яка називала себе Гойбуденською общиною. В 1874 р. більшість селян, розпродавши свої землі менонітам з Хортицької колонії і німецьким фермерам з колонії Пришиб, емігрували до Північної Америки. В 1897 р. кількість населення складала 212 мешканців. У той час Гойбуден не мав власної школи. Діти навчалися у сусідньому селі Блюменгоф. Залишились свідоцтва, що в 1898 р. у селі з’явилася власна школа. Поселення також мало ще одну назву – Мар’їне. Страшні часи Громадянської війни залишили в селі свої сліди – у Гойбудені залишилося дуже мало менонітів. Сьогодні село відоме як Мар’ївка.
1. Сільська школа
Будівлю звели приблизно після 1898 р. Цегляна школа була розташована паралельно до вулиці. Під карнизом будівлі знаходився декоративний поясок. Вікна школи були доволі малими. Дах був вкритий металевими листами. Споруда наразі знаходиться у доброму стані.
2. Менонітський будинок
За своїми розмірами та пропорціями цей будинок нагадував помешкання колонії Хортиця. Лише його вікна дещо відрізнялись від традиційних: арки над вікнами були неглибокими, орнамент довкола них був викладений цеглою. Будинок зберігся у доброму стані. Хоча пізніше будинок пофарбували, фронтони залишилися цегляними. Автентичний дах перекрили шифером. Стайню, що колись примикала до будинку, розібрали.
3. Кладовище
Кладовище розмістилося у східній частині села, неподалік від скіфського кургану. Знайдено такі нагробки:
• Катаріна Шелленберг
19 червня 1836 – 24 вересня 1904
• Гелена Шелленберг (з родини Унгер)
10 листопада 1875 – 8 травня 1908
Гохштадт
Село заснували в 1866 р. В 1897 р. його населення збільшилось до 576 осіб. Гохштадт також був відомий як Олександрополь. Великі випробування випали на долю села у 1919 р. Сьогодні воно досі носить назву Олександрополь, але від менонітського минулого у ньому майже нічого не залишилося.
Гохфельд
Гохфельд засновано в 1872 р. Йоганном Варкентіном, заможним фермером, членом громади «Малої общини», який переїхав сюди з колонії Молочної. Село знаходилось на кілька кілометрів на північ від Грюндфельда. Це було перше менонітське приватне землеволодіння. За іншими відомостями, Гохфельд міг бути заснований в 1848 р. власником млина Г. Тіссеном, який придбав 1 850 десятин земельних угідь. Село мало власну школу. Тут мешкали шість сімей, які були пов’язані родинними узами. Крім них у селі мешкали й російські робітники. В 1874 р. меноніти продали землю та виїхали до Північної Америки. З того часу Гохфельд перестав існувати як менонітське село.
Грюнфельд
Село Грюндфельд засноване в 1867 р. сьома родинами – вихідцями з колонії Молочна. Новоприбулі мешканці викупили ділянку землі, що знаходилась на південь від села Фріденсфельд. Згодом до них приєдналися родини з с. Маркусланд. Унікальність села Грюндфельд полягала у тому, що іншими його поселенцями були росіяни. Російська частина села називалася Герверф. В 1874 р. меноніти продали свою частину села російським фермерам та емігрували до Америки. Таким чином воно перестало існувати як менонітське, після чого воно отримало назву Зеленопіль. Сьогодні село відоме як Зелене. Тут не залишилося жодних слідів від менонітського минулого.
Ніколайталь
Село Ніколайталь засноване в 1865 р. переселенцями з колонії Хортиця. В 1872 р. воно стало адміністративним центром колонії Борозенко. Тут розмістилися волосне управління та релігійний центр дочірньої парафії Хортицької менонітської церкви. Згодом громада Ніколайталя з’єдналася з громадою Ной-Хортиці у колонії Баратов. Тут також мешкали кілька родин, які належали до «Малої общини». У селі працювала школа, де також відбувались богослужіння. У Ніколайталі діяв млин-топчак. В 1898 р. у селі мешкало 173 особи. Поселення також було відомим під назвою Новософіївка. Будівлі та мешканці села сильно постраждали за часів Громадянської війни, але до наших часів у Ніколайталі збереглися деякі менонітські споруди. В теперішній час село носить назву Новософіївка.
Ной-Айнлаге
Первісна назва села була Маріафельд. Відомо, що поселення було засноване в 1867 р., але точне місце його розташування не з’ясоване. В 1898 р. воно підлягало під управління влади Ніколайталя. У той час його населення налічувало 81 особу. У Ной-Айнлаге діяла своя школа. Згодом назва села змінилася на Іванівку.
Розенфельд
В 1865 р. село заснували вихідці з колонії Молочної. Ці родини належали до церкви «Малої общини». Завдяки родючим землям це село процвітало та багатіло. Було збудовано прекрасні ферми та садиби. В 1874 р. мешканці продали свої маєтки та виїхали до Північної Америки. В 1898 р. населення Розенталя становило 160 осіб. Село також мало назву Катеринівка. В 1919 р. Розенфельд населяли лише німецькі колоністи.
Фельзенбах
В 1866 р. село заснували переселенці з колонії Хортиця. Деякі джерела свідчать, що Фельзенбах був заснований у 1864 р. німцями-католиками з колонії Пришиб, а потім, в 1889 р., проданий менонітам. В 1898 р. населення Фельзенбаха становило 348 осіб. В 1908 р. у селі звели нову споруду, що одночасно використовувалась як церква та школа. У Фельзенбаху працював потужний млин. Інша назва села – Маріопіль. До сьогоднішнього дня із західного боку головної вулиці села збереглося декілька менонітських будинків, а у південній його частині досі працює млин. В теперішній час село називається Маринопіль.
1. Млин Франца Фрезе
Млин, побудований у південній частині села, мав три поверхи та був власністю Франца Фрезе. Підприємство працювало на нафтовому двигуні. Споруда зведена з цегли з досить гарною кладкою, на тлі якої досить виразно проглядають пілястри та неглибокі арочні вікна. Перший поверх будівлі був значно ширшим за інші. Дах над останнім поверхом вкритий металом, дах першого поверху під час ремонту перекрили шифером.
2. Кладовище
Знайдено та ідентифіковано такі нагробки:
• Марія Вібе (з родини Дік)
20 лютого 1832 – 23 травня 1909
• Абрахам Вібе
17 серпня 1824 – 10 лютого 1897
На кладовищі знайдено ще один зламаний нагробний камінь без напису.
Фріденсфельд
Село було засноване на півночі колонії Борозенка в 1866 р. Засновниками поселення були переважно члени «Малої общини» з Молочної. Серед них було кілька родин, що належали до Церкви Братських менонітів. Для заснування Фріденсфельду було придбано 2 000 десятин земельних угідь на західному березі р. Солона. Селяни влаштували у селі 24 господарства. Паралельно до ріки проходила центральна вулиця села, і подвір’я мешканців містилися тільки зі західного її боку. Після будівництва греблі на східному боці вулиці утворилося невелике озерце.
В 1874 р. більшість членів церкви «Малої общини» продали свої господарства та емігрували до Північної Америки. Ті мешканці, які залишилися, вступили до общини Менонітської Братської церкви. Громада стала незалежною від Братської церкви на Молочній в 1875 р. В 1898 р. населення Фріденсфельду налічувало 116 осіб, а загальна площа земельних угідь становила 950 десятин. Село мало церкву-школу (при якій розмістилося житло для вчителя), вітряний млин та великий механічний млин на паровій тязі. Фріденсфельд був також відомий під назвою Миропіль. Село постраждало за часів Громадянської війни. Більшість з тих, хто вижив, потім емігрували до Канади в 1920-х роках. Ті, хто мусив залишитись, у радянські часи були вислані до таборів. Нині село називається Миропіль.
1. Церква-школа общини Братських менонітів
Спочатку ця споруда була збудована як для общини Церкви Менонітського Братства, так і для сільської школи, що розмістилася з протилежного кінця будинку. Будівля розташована паралельно до головної вулиці, між вулицею та озером. Біля школи було збудоване житло для вчителя та сторожа. В 1898 р. у школі навчалося 55 учнів. Після революції у тій частині будівлі, де колись містилася церква, зробили сільський клуб. За довгі роки інтер’єр будинку дуже змінився. Автентичні цегляні стіни були поштукатурені та пофарбовані, черепицю замінили на шифер. Будинок все ще використовується, але наразі нічим не нагадує менонітську архітектуру.
2. Млин
Колишніми власниками цього млина на паровій тязі були Абрахам Фрізен, Пітер Ісаак та Абрахам Вінс. Будівля млина була цегляною, з великими арочними нижніми вікнами та меншими верхніми. Цегляний декор підкреслював арки вікон. Довкола будівлі над горішніми вікнами проходив гарно оздоблений горизонтальний карниз з цегли, що оптично вкорочувало будівлю. Нині будинок не використовується.
Штайнбах
Село Штайнбах засноване у 1865 р. представниками «Малої общини». Це була найстарша конгрегація цієї церкви на території колонії Борозенка. Переселенці у кількості 20 родин прибули з колонії Молочної. Назва села виникло після того, коли нові мешканці побачили на східному березі ріки Базавлук, де мало бути засноване село, унікальне велетенське каміння (stein – камінь). В 1874 р. більшість мешканців продали свої садиби менонітам з колонії Хортиця та виїхали до Північної Америки. В 1898 р. населення села, яке до того часу було перейменовано в Кузьмитське, налічувало 75 осіб. Село постраждало під час Громадянської війни. 5 грудня 1919 р. тут відбулась жахлива трагедія, коли за один день махновська селянська армія закатувала 54 мешканців села. Ті меноніти, яким пощастило вижити, більше ніколи не повернулися до Штайнбаху. У період Другої світової війни, коли Радянська Армія визволяла цю територію від фашизму, село було майже цілком зруйноване. Сьогодні лише кілька дерев уздовж західного берега ріки Базавлук нагадує про місце колишнього Штайнбаху.
Про трагедію, що сталася у Штайнбаху в 1919 р., нагадує пам’ятний знак менонітам – жертвам махновців у колонії Борозенка, який встановлено на кладовищі в Ебенфельді.
Шендорф
Село засноване в 1865 р. вихідцями з колонії Хортиця. В 1898 р. населення налічувало 144 особи. Інша назва села – Ольгине. Село потерпіло під час Громадянської війни. У період Другої світової війни тут відбулися кровопролитні битви. Однак дотепер тут залишилося декілька менонітських споруд, які перебувають у доброму стані. Зараз Шендорф є частиною села Новософіївка.
1. Будинок Корнеліуса Пеннера
Цей будинок збудував Корнеліус Пеннер в 1881 р.. За стилем ця цегляна будівля нагадує традиційні хортицькі споруди. Фронтонні вікна є арочними, а нижні вікна мають гарні різьблені ставні. На фронтоні зазначена дата побудови будинку, ініціали господаря, а також дві літери – S. D., що мало би значити Шендорф. Раніше будівля мала стайню, яка не збереглась. У будинку донині мешкають люди.
2. Менонітський будинок
Цей менонітський будинок також був збудований на взірець хортицької архітектурної традиції. Він має фронтонні арочні вікна, цегляні стіни та дерев’яні ставні на нижніх вікнах. Дім утримується нинішніми господарями у гарному стані. На подвір’ї розбиті чудові клумби з квітами, що нагадує менонітські традиції. Інтер’єр дому також чудово зберігся. Тут залишилася автентична пічка, внутрішні дерев’яні ставні на вікнах, вхідні двері зі старими дверними наличниками. На стелях можна побачити автентичні дерев’яні балки, а у пивниці – заготівки на зиму. Серед меблів збереглася стара менонітська лава.
3. Кладовище
Знайдено та ідентифіковано такі нагробки:
• Анна Функ (з родини Классен)
12 серпня 1812 – 5 червня 1891
• Арон Функ
19 жовтня 1837 – 13 лютого 1903
• Герхард Функ
…1833 – 30…1883
• Анна Льовен (за походженням Дерксен)
11 листопада 1836 – 4 травня1898
• Давид Льовен
14 вересня 1910 – 26 липня 1902
Ебенфельд
В 1865 р. родини переселенців з колонії Хортиця заснували нове село – Ебенфельд. До 1898 р. воно не мало власної школи, і діти мали навчатися у сусідніх селах. Тоді населення села становило 97 осіб. Ебенфельд дуже постраждав за часів Громадянської війни. 4 грудня 1919 р. у селі відбулася справжня трагедія: 67 з 97 мешканців було вбито. Після вбивства селян, Ебенфельд було майже повністю зруйновано. Сьогодні село відоме як Ул’янівка. На місці колишнього кладовища організовано колективне поховання та встановлено кам’яний пам’ятник з іменами тих, хто загинув під час подій 1919 р. у колонії Борозенко.
1. Будинок-стайня Йоганна Тайхроба
Цей будинок з приєднаною стайнею запроектували відповідно до традицій житлової архітектури колонії Хортиця. Його тодішніми власниками були – Йоганн та Марія Тайхроби. Стіни споруди були зведені з випаленої цегли. Декоративна кладка підкреслювала горизонтальні лінії під вікнами та над ними. Фронтон будинку та стіни стайні вкриті вертикальними дерев’яними дошками, дах будинку – металом, а трохи вищий дах стайні – черепицею. Споруда розміщувалась перпендикулярно до вулиці. Будинок-стайня були повністю зруйновані армією махновців у 1919 р. після вбивства його мешканців.
2. Кладовище
Сільський цвинтар розмістився у південній частині села. Свого часу він був відгороджений від села цегляним муром та мав гарні, часто мармурові нагробки. Більшість з них до сьогоднішнього дня не збереглися. Після менонітів нагробки часто використовували для будівництва фундаментів будинків. Було знайдено та відновлено дві менонітські могили:
• ... Шмідт
… 1829 – ... 1895
• Йоганн Тайхроб
... 1843 – 28 лютого 1913
• Марія Тайхроб (з родини Льовен)
12 липня 1840 – 15 травня 1911
На цвинтарі також міститься колективне поховання жертв страшного вбивства періоду Громадянської війни 1919 р. Меморіал нагадує про 143 менонітів, замордованих у колонії Борозенка. Серед них було 67 мешканців села Ебенфельд. Дизайн пам’ятника на могилі жертв розробив канадський скульптор Пол Епп. Авторський проект втілили у життя Олександр та Олена Панкеєви з м. Запоріжжя. Пам’ятник являє собою круглий камінь – символ вічності. Меморіал було відкрито 5 жовтня 2002 р.
Ейхенгрунд
Село Ейхенгрунд засноване в 1866 р. Поселення також було відоме під назвою Петрівка. В 1898 р. кількість населення складала 485 осіб. Колись тут існувала школа. В 1919 р. Ейхенгрунд постраждав від набігів армії Махна. Від менонітського перебування у селі практично нічого не залишилося.