Mennonite Centre Homepage
Title page
Introduction
Chapter 1,
Chapter 2,
Chapter 3,
Chapter 4,
Chapter 5,
Chapter 6,
Chapter 7,
Chapter 8,
Chapter 9,
Chapter 10,
Chapter 11,
Chapter 12,
Chapter 13,
Chapter 14,
Chapter 15,
Chapter 16,
Chapter 17,
Chapter 18,
Chapter 19
Розділ 13
Загальний огляд
Колонія Заградівка знаходилась приблизно 100 км на північний
схід від м. Херсон та 50 км на південь від Кривого Рогу. Вона
була заснована, коли вихідці з колонії Молочна придбали у графа
Льва Кочубея 21 276 десятин, сплативши за землі
500 000 рублів. Нові угіддя знаходились у Херсонській
губернії. Договір купівлі-продажу був підписаний 15 червня 1871
р. Частину потрібної суми, а саме 205 700 рублів, меноніти
позичили у Херсонського Земельного банку. Назва колонії виникла
від великого російського села Заградівка, що знаходилось
по-сусідству. Через східну частину колонії протікала річка
Інгулець – притока р. Дніпро.
Усього до нової колонії переселилося 484 родини. З 1872 по 1879
рр. вони заснували 16 сіл. Колоністи отримали по 32,5, або по 65
десятин землі на родину. Земля коштувала по 25 рублів за
десятину. Більшість угідь були гарними для землеробства, і пласт
чорнозему досягав одного метра. Ще одне село, Ніколайдорф, було
засноване у 1879 р. на землі, викупленій приватними особами.
Воно знаходилось на північ від Заградівки, але вважалось
частиною цієї колонії. На території колонії, у селищі
Заградівка, також містився і колишній маєток графа Кочубея,
відгороджений від зовнішнього світу триметровою кам’яною стіною.
На подвір’ї стояв великий кам’яний графський будинок, стайня та
інші господарські забудови. Після заснування колонії увесь
графський маєток було продано менонітській родині Вільгельма
Крекера.
Адміністрація колонії розмістилася у селі Тіге, що знаходилось у
центрі колонії, але було відоме як центр Орловської волості.
Більшість сел успадкували назви поселень колонії Молочної,
звідки прибули колоністи. Для зручнішої орієнтації селян
сусідніх з колонією сіл, кожне менонітське село Заградівки мало
свій порядковий номер. Села були запроектовані згідно з
традицією планування у колонії Молочна. Вони мали одну сільську
вулицю, по обидва боки якої розміщувалися садиби. Неподалік села
знаходились великі розсадники дерев. Подвір'я займало площу в
одну десятину землі, і найчастіше воно мало розміри 64 на 171 м.
Інколи воно було вужчим і довшим за планом розташування. Вулиці
були завширшки 64 м. За садибами знаходились плантації дерев.
Кожна родина була зобов’язана піклуватися про дерева, що росли
за їхньою садибою. Будинки зводили за традицією колонії Молочна,
і архітектура нагадували тамтешнє житлове будівництво. Середній
дім був 16 м завдовжки та 9,3 м завширшки. Стайня мала розміри
16 на 9,6 м, а стодола – 15 на 9,6 м. Старіші будинки будували з
каменю, новіші – з цегли, а найновіші були зведені з білої
цементної цегли. Солом’яні стріхи замінили на ґонт, а згодом
дахи почали вкривати білими або різнокольоровими цементними
кахлями. Цю плитку виготовляли у селах Альтонау та Блюменорт і
продавали по 50 рублів за тисячу штук.
У перші роки поселення було доволі складним, але вже на рубежі
століть, більшість мешканців були добре забезпечені, жили у
добротних будинках, зведених із цегли та потопаючих у
доглянутих садах. Місцеві мешканці заснували фабрики та млини,
які почали активно розвиватися після будівництва залізниці
(1916), що проходила у 10 км від колонії. Населення
збільшувалося, і через деякий час ця дочірня колонія почала
створювати власні філії. Оскільки Заградівка знаходилася лише
приблизно в 45 км від багатих покладів залізної руди в Кривому
Розі, тут скоро почалися пошуки корисних копалень. Перед Першою
світовою війною мешканцям деяких сіл запропонували продати землю
за ціною 600 рублів за десятину, але колоністи, зважаючи на
переваги регіону, відхилили ці пропозиції. Скоро почалася війна.
Заградівка надзвичайно постраждала у роки Громадянської війни.
Багато сіл пережило звірства, вбивства, конфіскації майна на
руйнування будівель. В 1930-х роках багатьох з тих, хто вижив,
заслали до Сибіру, а решта перебралася до Німеччини в 1943 році.
Список селищ колишньої колонії Заградівка:
|
Назва селища
|
Інша назва
|
Сучасна назва
|
|
Альтонау
(1873)
|
№ 9
|
Пригір’я
|
|
Блюменорт
(1873)
|
№ 7
|
Світлівка
|
|
Гнаденфельд
(1876)
|
№ 12
|
Гнадівка
|
|
Мінстерберг
(1875)
|
№ 11
|
Долинівка
|
|
Ніколайдорф
(1879)
|
№ 15
|
Миколаївка
|
|
Ніколайфельд
(1872)
|
№ 5
|
Никольське
|
|
Ной-Гальбштадт
(1872)
|
№ 4
|
Рівнопілля
|
|
Ной-Шензеє
(1872)
|
№ 2
|
Озерівка
|
|
Олександеркроне
(1883)
|
№ 17
|
Лугівка
|
|
Олександерфельд
(1872)
|
№ 1
|
Новоолександрівка
|
|
Орлово (1872)
|
№ 6
|
Орлово
|
|
Рейнфельд
(1883)
|
№ 16
|
Софіївка
|
|
Розенорт
(1875)
|
№ 10
|
Розівка
|
|
Тіге (1873)
|
№ 8 /
Тіге-Кочубеївка
|
Кочубеївка
|
|
Фріденсфельд
(1872)
|
№ 3 / Морівка
|
Озерівка
|
|
Штейнфельд
(1879)
|
№ 14
|
Каменка
|
|
Шенау (1877)
|
№ 13
|
Краснівка
|
Альтонау
Село Альтонау, відоме також за номером 9, засновано у 1873 р.,
коли на цих територіях оселилось 36 менонітських родин з колонії
Молочна. Кожна родина отримала по 32,5 десятини землі вартістю
25 рублів за кожну. Площа сільських угідь становила 1 277
десятин. Як і решта колонії, село надзвичайно постраждало від
неврожаю 1876 року. Наступної весни сталася руйнівна повінь.
Незважаючи на наполегливі застереження їхніх російських сусідів,
село розмістили занадто близько до річки Інгулець. Весняна
повінь серйозно пошкодила більшість будинків і зруйнувала деякі
з них разом з усім добром. В 1878 році сталася ще більша повінь:
збитки оцінювалися у 5 350 рублів. Після цього село розібрали і
перенесли на кілометр далі від ріки, на вищу місцевість. Його
було розплановано із садибами по обидва боки від сільської
вулиці. Сільська школа розташувалась біля центру села. У селі
діяли столярна майстерня та цегельня. Сьогодні село носить назву
Пригір’я.
Блюменорт
Селище Блюменорт, також відоме під номером 7, було
засноване у 1873 році 19-ма родинами з колонії Молочна. Кожна
родина отримала по 65 десятин землі вартістю 25 рублів за кожну.
Загальна площа сільських угідь становила 1 277 десятин. По
обидва боки уздовж головної вулиці села містилися фермерські
господарства. Сільська школа була розташована майже в центрі
села. Тут працювала невеличка фабрика (Сіменс) з виготовлення
сільськогосподарського знаряддя та малих двигунів. Сьогодні село
називається Світлівка.
Гнаденфельд
Гнаденфельд, відоме як поселення під номером 12, було засноване
в 1876 році 25-ма родинами з колонії Молочна. Кожна родина
отримала по 32,5 десятини землі вартістю 25 рублів за кожну.
Загальна площа сільських угідь становила 930 десятин. З обох
боків уздовж головної вулиці села розмістилися садиби. У центрі
поселення була збудована школа. Нині село має назву Гнадівка.
Мюнстерберг
Серед усіх селищ Заградівки Мюнстерберг значився під
номером 11. Поселення було засноване у 1873 р. 34-ма
менонітськими родинами з колонії Молочна. Кожна родина отримала
по 32,5 десятини землі вартістю 25 рублів за кожну. Загальна
площа сільських угідь становила 1 197 десятин. Садиби селян
будувалися уздовж головної вулиці, що проходила паралельно до
ріки Інгулець, і з північного боку господарства виходили до
ріки. Село зазнало таких саме паводків, як і Альтонау. Збитки
від повені 1878 р. оцінювалися у 12 000 рублів. Після природного
лиха село перенесли на вищу місцевість. В 1910 р. Г. Вібе та
Д. Фрізен заснували у м. Мінстенберг фабрику з виготовлення
цементної цегли. Маючи гарне іноземне обладнання та
високоякісний місцевий пісок, вони виготовляли до 10 000 штук
цегли в день, яку продавали за ціною 15 – 18 рублів за тисячу.
Фабрику закрили під час революції. Сьогодні село називається
Долинівка.
Ніколайдорф
Село Ніколайдорф засноване в 1879 р., коли 11 сімей придбали
нову землю на відстані 25 км від колонії. Попереднім власником
землі був шляхтич на прізвище Карпов. Село дістало номер 15, що
свідчить про те, що мешканці вважали себе частиною колонії
Заградівка. У джерелах існують посилання, що це село заснували
дев'ять землевласників із Заградівки. Вони продали свої п'ять
господарств та переїхали до Сполучених Штатів, але невдовзі
пожалкували про своє рішення і повернулися. На свої власні кошти
вони придбали 912 десятин землі у землевласника Карпова, де й
заснували село Ніколайдорф. Землі знаходились обабіч колонії
Заградівка. Сусіди жартівливо називали це село Нью-Йорком,
а долину поміж Заградівкою та Ніколайдорфом – Атлантичним
океаном. У 1902 р. село продали місцевим жителям. Сьогодні воно
відоме як під назвою Миколаївка.
Ніколайфельд
Село Ніколайфельд засноване у 1872 р. 40 безземельними родинами
– вихідцями з колонії Молочна. Село було розплановано так, що
ферми знаходились по обидва боки від сільської вулиці. Загальна
площа сільських угідь становила 1 306 десятин. Кожна родина
отримала по 32,5 десятини землі вартістю 25 рублів за кожну.
Село назвали на честь імператора Миколи І, але воно також
значилося під порядковим номером 5. Хоча засновники були досить
незаможними людьми, дуже скоро селище почало багатшати, і згодом
цегляні будинки замінили перші хати. Одразу після заснування
поселенці збудували школу, а на південній околиці – церкву.
Віруючі належали до Ніколайфельдської Менонітської церкви.
Сьогодні село Ніколайфельд відоме як Никольське. Споруда церкви
збереглася, але окрім неї мало що нагадує у селі про менонітів.
1. Будівля Менонітської церкви
Будівництво церкви розпочалось у 1888 р., а закінчилося в 1891.
Перше богослужіння відбулося 5 травня 1891 р. В 1922 р. церковна
община налічувала 1241 прихожанина. Церкву збудували за
прикладом прусських молитовних будинків, хоча й зробили її більш
ошатною. Вікна мали дерев’яне обрамування та ставні, а стіни
були побудовані з обробленого і оштукатуреного каміння, яке
привезли із сусіднього кар’єру в с. Альтонау. Проект
церкви був запозичений у подібної будівлі с. Ліхтенау
(див. розділ 5). За будівництво громада сплатила 7 000
рублів. Споруда була розташована паралельно до вулиці, а за нею
знаходилось подвір’я. З тильного боку церква мала двоповерхову
прибудову, що виходила на подвір’я. Там містився не тільки
головний вхід у церкву, але й велика кухня. Тут готували страви
на спеціальні події, наприклад, на День подяки, а споживали їх
просто неба. Кафедра проповідника та подіум розмістилися з боку
тієї довгої стіни церкви, що виходила на вулицю. Чотири великі
вертикальні вікна за кафедрою теж виходили на вулицю, а вузькі
балкончики містилися з вужчої стіни споруди. Взимку церкву
опалювали за допомогою великої печі, яку топили соняшниковою
макухою. Високий спадистий дах колись був покритий металом, а
нині є шиферним. Нині стан будинку є дуже незадовільним, але все
ще можна побачити залишки зовнішнього оздоблення. З 1931 р. і
донині у будівлі міститься зерносховище.
Ной-Гальбштадт
Село Ной-Гальбштадт (за номером 4) засноване у 1872 р. вихідцями
з колонії Молочна. 40 родин-засновників отримали по 32,5
десятини земельних угідь вартістю 25 рублів за кожну. Загальна
площа сільських угідь становила 1 308 десятин. По обидва боки
уздовж головної вулиці села містилися подвір’я селян. Майже у
центрі села знаходилась школа. У селі також працювала столярна
майстерня. Сьогодні село називається Рівнопілля. До сьогоднішніх
днів у ньому збереглося кілька менонітських будинків та два
нагробки на кладовищі.
1. Кладовище
Сільський цвинтар розташований на захід від місця колишньої
сільської школи. Тут було віднайдено та ідентифіковано два
нагробки. Нагробки мають форму прямокутних цементних плит, на
яких написані імена померлих та дати народження й смерті. На
одній з плит можна прочитати й назву фірми, що виготовила
нагробок.
• Марія Берг (з родини Фаст)
6 березня 1865 – 30 квітня 1911
(фірма «Браун і Ко » 26. 8. 1911)
• Катаріна Ісаак (з родини Паульс)
5 березня 1849 – 29 листопада 1912
Ной-Шензеє
Село Ной-Шензеє засноване в 1872 р. 20 безземельними родинами з
колонії Молочна. Площа сільських угідь становила 1 310 десятини.
Кожна родина отримала по 65 десятин землі вартістю 25 рублів за
кожну. Оскільки Ной-Шензеє було другим селом у колонії, воно
дістало номер 2. Село мало одну головну вулицю, і вздовж неї
розмістилися подвір’я селян по 12 садиб з кожного боку. Площа
кожної садиби дорівнювала однієї десятини і тягнулась на 46
метрів уздовж вулиці. У центрі села, на такій саме за розміром
ділянці, знаходилась школа, а навпроти – будівля з протипожежним
обладнанням. Будівля станції складалась з кількох кімнат, в
одній з яких чергував нічний охоронець. На подвір’ї був
викопаний великий та глибокий колодязь, що постачав гарну питну
воду мешканцям села. На околиці села розмістилися невеличкі
подвір’я та садиби тих, хто не мав землі, а займався ремеслом. З
північного боку села, з обох боків вулиці, розбили плантацію
дерев. Кожний фермер володів частинкою цього лісу та мав
доглядати за нею. Вулиця, що вела до сусіднього села
Фріденсфельда, теж була засаджена гарними деревами, які
утворювали алею.
В 1914 р. село було перейменовано на Озерівку. Тоді там мешкало
350 селян на загальній площі 1 700 десятин. На півдні села
розташовувався голландський вітряний млин, стіни якого були
збудовані з каменю. Окрім цього тут працював маленький магазин,
цегельня та кузня. У селі була середня школа, де могли навчатися
діти з усієї колонії. В 1913 р. розсадник дерев ліквідували з
метою отримати додаткову землю для вирощування картоплі.
Сьогодні село так само називається Озерівка. Дотепер збереглося
декілька менонітських будівель, у тому числі й будівля середньої
школи.
1. Будівля середньої школи
Середня школа збудована в 1895 р. Орловською волосною управою на
землях, наданих селом. У школі містилися три класні кімнати.
Через те, що ця школа вважалася російською, менонітська громада
не мала великого контролю щодо її роботи. Громада відновила
контроль над школою у 1910 році, після подання скарг про
незадовільний стан справ. Після передачі школи менонітам будинок
було повністю відремонтовано, і для вчителів побудували нове
помешкання. В 1915 р. школу закрили. Вона знову відновила свою
роботу в 1917 р., та її діяльність продовжувалась до 1922 р.,
коли радянська влада знову зупинила навчання. У 1927 р.
школа почала діяти, але вже як неменонітська школа. Будівля й
нині перебуває у гарному стані. Добре проглядається цегляна
кладка стін. Однак цегляні фронтони тепер вкриті дошками, а дах
– шифером. Вірогідно, що дах було серйозно пошкоджено за часів
Другої світової війни, а потім перебудовано. Також деякі вікна
були замуровані, а декоративна огорожа, що колись оточувала
подвір’я, знесена.
2. Житло для вчителів
Помешкання для вчителів було збудовано близько 1910 р. В ньому
розташовувалися квартири для трьох вчителів. Зведений з цегли
будинок нагадує інші тогочасні менонітські споруди. Декор
будинку теж традиційний: гарна кладка, фронтонні вікна та
черепичний дах. До наших днів будівля збереглася у доволі
доброму стані.
3. Менонітський будинок
Збудований у 1912 році у суто менонітському стилі, цей будинок
він нагадує інші будівлі колонії Молочна. Споруду прикрашають
декоративна кладка, фронтонні вікна та виразні дерев’яні
віконниці. Після колективізації 30-х років стайню, що примикала
до будинку, розібрали. Таким чином, відкрилася протипожежна
стінка, що розділяла будинок і стайню. Сьогодні у будинку
міститься сільська адміністрація Озерівки.
Олександеркроне
Олександеркроне, відоме як селище номер 17, було засноване 19
родинами з колонії Молочна в 1883 році. Кожна родина отримала по
32,5 десятини землі вартістю 25 рублів за кожну. Загальна площа
сільських угідь становила 652 десятини. По обидва боки вулиці
стояли фермерські садиби. Неподалік центру розташовувалася
школа. За садибами, на сході, проходила ще одна бічна вулиця.
Тут містилися подвір’я безземельних ремісників. Сьогодні село
має назву Лугівка.
Олександерфельд
Село Олександерфельд засновано у 1872 р. як перший осередок
колонії Заградівка, тому воно й дістало порядковий номер 1.
Переселенцями стали 40 безземельних родин з колонії Молочна. Усі
сім’ї отримали по 32,5 десятини землі вартістю 25 рублів за
кожну. Загальна площа сільських угідь становила 1 317 десятин.
Село було збудовано у традиційний спосіб, з садибами по обидва
боки головної вулиці. На східній окраїні знаходилась ще й бічна
вулиця, на якій стояли хати та невеликі подвір’я безземельних
мешканців – ремісників. У центрі села меноніти збудували школу,
а напроти неї – кузню. В Олександерфельді функціонували два
борошняні млини на паровій тязі, а також млин-топчак
(Й. Коена). Більшість селян вирощували зернові та розводили
худобу.
В 1908 р. кількість населення Олександерфельда складала 411
осіб. Близько половини з них належали до Ніколайфельдівської
Менонітської церкви, решта – були прихожанами Менонітської
Братської Церкви з с. Тіге. В 1910 р. 100 мешканців
Олександерфельда покинули село та рушили до Сибіру, щоб
заснувати там Барнаульську колонію. Під час Громадянської війни
мешканці постраждали від нападів махновців. Колективізація
розпочалася у 30-х роках, а в 1943-му році меноніти села
вирушили до Німеччини. Сьогодні село називається
Новоолександрівка. До наших часів збереглося декілька
менонітських будівель, включаючи й школу.
1. Будинок сільської школи
Школу було збудовано одразу ж після заснування селища.
Відповідно до менонітських правил тих часів, будинок стояв у
центрі села паралельно до вулиці. Споруда була зведена з цегли,
і не мала прикрас. Єдиним декором були ледь виражені пілястри на
кутах, цегляний поясок, що проходив під карнизом, а досить
прості дерев’яні віконниці та вертикальні дошки, що покривали
фронтон, додавали будівлі ще більшої простоти. У подальшому
будинок майже не перебудовувався, змінено було лише шиферний
дах.
Орлово
Селище Орлово виникло в 1872 р. Воно було заселене
представниками 41 менонітської родини з колонії Молочна, які
мали певний капітал. З обох боків на головній вулиці села
розмістилися садиби селян. Загальна площа селянських угідь
становила 2 693 десятин. Кожна родина придбала 65 десятин землі
вартістю 25 рублів за кожну. Поселення назвали на честь свого
колишнього місця поселення у колонії Молочна. Селище Орлово
(Ohrloff), яке інколи писалося як Orloff, за ім'ям першого
селища у Східній Пруссії. Село значилося за номером 6. Воно
швидко багатіло і згодом стало одним з головних у колонії
Заградівка. Хоча волосна управа розмістилася у Тіге, волость
мала назву Орловської. Одночасно з початковою школою, у селі
деякий час діяла приватна трикласна середня школа. У північній
частині Орлово містилася Менонітська Євангельська Церква. У селі
працював кам’яний голландський вітряний млин та невелика фабрика
сільськогосподарської техніки (Д. Вібе). Село надзвичайно
постраждало від рук махновців у період Громадянської війни. В
1919 р. за одну ніч було вбито 45 осіб. Жертв поховали у
братській могилі біля місцевого кладовища. Сьогодні село носить
назву Орлове. Тут все ще можна побачити деякі менонітські
споруди та традиційні кам'яні менонітські огорожі. На цвинтарі
знайдено декілька менонітських поховань.
1. Споруда Менонітської Євангельської Церкви
Парафія сформувалася у 1907 р., коли від традиційної
Менонітської церкви відкололася група віруючих на чолі з Францем
Мартенсом. У Альтонау, а потім й у Орлово, були створені
Менонітські Євангельські Церкви. Метою цієї течії було створення
містка між Менонітською та Менонітською Братською Церквами.
Основою новоствореної Церкви був Євангелічний союз – частина
Євангелічної церкви Німеччині. В 1922 р. Орловська парафія
налічувала 214 членів. Саму будівлю збудували у 1914 р. на
земельній ділянці, яку подарував Генріх Вібе. Церква з вікнами в
готичному була розташована паралельно до вулиці. Кафедра та
подіум містилися у кінці прямокутної будівлі. Цегляні стіни були
вкриті штукатуркою з витонченою ліпниною. Огорожа навколо церкви
зроблена з використанням вигнутої дахової черепичної плитки –
такий стиль паркана був тотожнім з іншими огорожами у селі. До
церкви вели ворота у вигляді двох стовпчиків з кованою решіткою.
Будівництво церкви обійшлося громаді у 6 000 рублів. Робоча сила
переважно була безкоштовною, і будівники працювали на
добровільних засадах. Спадистий дах був критий залізом.
Залишились свідоцтва, що в 1943 р. селяни зняли з даху залізо
для будівництва возів для довгого шляху до Німеччини. Опісля дах
було перекрито. Нині будівля підлягає знесенню.
2. Кладовище
Нагробки мають форму прямокутних цементних плит, на яких
написані імена померлих та дати їх народження й смерті. На
плитах можна прочитати назви фірм, що їх виготовили. Віднайдено
та ідентифіковано наступні нагробки.
• Йоганн Барген
... червня 1871 – 26 грудня 1913
• Марія Фрізен (народжена Льовен)
2 червня 1848 – 24 червня 1902
(Браун Фольк, 10.05.1913)
• Ізбранд Фрізен
17 серпня 1839 – 4 жовтня 1908
(Браун Фольк, 10.05.1913)
• Хелена Ісаак
5 вересня 1908 (?) – 19 квітня 1910
(Прощавай! (напис))
(«Браун і Ко» 10. 06. 1910)
• Катерина Ісаак (з родини Берг)
8 серпня 1887 – 17 липня 1904
• Якоб Коен
10 вересня 1840 – 13 березня 1901
(«Браун і Вельк», 1.06.1913)
• Марія Мартенс
3 липня 1898(?) – 18 квітня 1910
(«Браун і Ко» 23. 04. 1911)
• Хелена Мартенс (з родини Регір)
20 грудня 1882 – 30 квітня 1914
(«Браун і Вельк», 19.08.1914)
• Марія Валль (з родини Дюкманн)
14 грудня 1844 – 15 (?) березня 1914
Неможливо розібрати ім'я та дату
(«Браун і Вельк», 20.08.1911)
Неможливо розібрати ім'я та дату
(«Браун і Вельк», 8.06.1913)
Рейнфельд
Рейнфельд став селищем під порядковим номером 16. У 1883 р. його
заснували 24 родини з колонії Молочна. Родини засновників
отримали по 32,5 десятини землі вартістю 25 рублів кожна.
Загальна площа сільських угідь становила 792 десятини. Село було
повністю зруйноване та покинуте мешканцями в 1929 р., коли
менонітів вислали. Від села залишилися лише дерева, що колись
росли уздовж головної вулиці, залишки старого підвалу, рештки
фундаментів та кам’яні молотарки. Сьогодні колишній Рейнфельд є
частиною села Софіївка.
Розенорт
Село Розенорт було започатковано у 1875 р. 28 родинами з колонії
Молочна та отримало номер 10. Родини одержали по 32,5 десятин
землі вартістю 25 рублів за десятину. Загальна площа сільських
угідь становила 1 050 десятини. Садиби селян будувалися по
обидва боки від головної вулиці. Подібно до того як в Альтонау,
перший весняний паводок майже зруйнував село, і садиби
залишилися тільки з одного боку вулиці. Збитки паводку 1878 року
оцінювалися в 3 300 рублів. Згодом село було перенесене на вищу
місцевість. Сьогодні воно відоме як Розівка. До наших часів
збереглося лише кілька менонітських будинків і школа, яка зараз
не використовується.
Тіге
Село Тіге було засноване у 1873 р. та заселене 27 родинами, що
прибули з колонії Молочна. Загальна площа сільських угідь
становила 1 831 десятину. Кожна родина отримала по 65 десятин
землі вартістю 25 рублів за десятину. Садиби були розташовані з
обох боків головної вулиці. Свою назву село отримало від с.
Тіге, що знаходилось у колонії Молочна. За місцевою традицією,
воно також було відоме як поселення під номером 8. Тіге було
одним з головних осередків у колонії Заградівка. Тут
розмістилася волосна управа. В 1877 р. в селі збудували аптеку
та невеликий шпиталь. Одразу ж після заснування села місцеві
мешканці збудували школу, а в 1888 р. – звели будівлю
Менонітської Братської Церкви. З часом будівлю розбудували. У
селі діяв великий млин на паровій тязі, сумісна власність Петера
Дорлофа (який не був менонітом) та Генріха Герцена. Пізніше млин
перейшов у власність Пітера Дека, який його суттєво розширив.
Після перебудови млин коштував 100 000 рублів. Село мало поштове
відділення, банк та кілька магазинів. Сьогодні село відоме як
Кочубеївка. Збереглося декілька менонітських споруд, але деякі з
них вже неможливо впізнати. Будівлю колишньої церкви
перебудували, і тепер вона використовується як млин.
1. Будівля сільської школи
Сільську школу започаткували невдовзі після заснування
с. Тіге в 1873 році. Будинок розмістився у північній
частині села, паралельно до вулиці. Зовнішні цегляні стіни були
вкриті штукатуркою, а над вікнами розташовувався лаконічний
орнамент. Стіни були оздоблені декоративними пілястрами.
Залишились свідчення про те, що будівлю розширювали: було
змінене покриття даху та довжина будівлі.
2. Магазин
Будинок магазину розмістився паралельно до вулиці. Цегляні стіни
прикрашав орнамент уздовж карнизу та довкола вікон. З 1936 по
1937 рр. у споруді містилася ветеринарна школа. Будівля
використовується й зараз. Нині стіни пофарбовано, автентичний
дах замінено на шиферний. Над ґанком головного входу збудовано
металевий навіс.
3. Лікарня
Невеличку лікарню збудували на замовлення Орловської волосної
управи в 1877 р. Одночасно звели й аптеку. Обидва заклади
обслуговували цілу колонію. Будівля шпиталю стояла паралельно до
вулиці. Стіни були оштукатурені та прикрашені лаконічним
орнаментом. Черепицю на лікарні замінили на шифер. Будівля
використовується як лікарня до сьогоднішнього дня. Автентичну
споруду розширили – перпендикулярно до вулиці добудували ще один
будинок.
Фріденсфельд
Село Фріденсфельд було засноване у 1872 р. 40 родинами –
вихідцями з колонії Молочна. Воно отримало номер 3. Кожна родина
отримала по 32,5 десятини земельних угідь вартістю 25 рублів за
десятину. Загальна площа сільської землі становила 1 333
десятин. Уздовж головної вулиці села містилися подвір’я селян. У
центрі знаходилась сільська школа. У селі працював паровий млин.
Колишнє село Фріденсфельд сьогодні є частиною Озерівки. Від
менонітського минулого тут майже нічого не залишилося.
Штейнфельд
Селище Штейнфельд було відоме під номером 14. Село заснували 16
родин з колонії Молочна в 1879 р. Кожна родина отримала по 32,5
десятини землі вартістю 25 рублів за кожну десятину. Загальна
площа сільських угідь становила 581 десятину. З обох боків
головної вулиці села розміщувалися садиби. У центрі поселення
була розташована будівля сільської школи. У селі працював
паровий млин. Нині село має назву Кам’янка.
Шенау
Шенау було відоме як поселення під порядковим номером 13. Його
заснували 29 родин з колонії Молочна в 1877 р. Загальна площа
сільських угідь становила 1 918 десятин. Родини засновників
отримали по 65 десятин землі вартістю 25 рублів за десятину.
Садиби селян будувалися з двох боків вулиці. Неподалік центру
знаходилась школа, а за нею – житло вчителів. У селі працювала
цегельня. Нині село має назву Краснівка. Менонітська огорожа та
ворота – це те, що залишилося до наших днів від засновників
селища.
